ОСНОВНІ ПІДХОДИ ПРИ ФОРМУВАННІ КАДРІВ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 20-30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ ( НА ПРИКЛАДІ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ)
ПОД- СЕКЦИЯ 4. История Украины.
Чорнодід Л.В.
Доцент, кандидат історичних наук,
Криворізький національний університет
ОСНОВНІ ПІДХОДИ ПРИ ФОРМУВАННІ КАДРІВ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 20-30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ ( НА ПРИКЛАДІ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ)
Одним з важливих напрямів діяльності партійно-державних органів у 20-30-ті рр. ХХ ст. в галузі наукового будівництва стало формування кадрів соціалістичної наукової інтелігенції.
Це був складний та довготривалий процес, який, на наш погляд, відбувався двома шляхами: залучення до співпраці і перевиховання старої інтелігенції та вирощування нових кадрів з представників робітничого класу та селянства В період з 1920р. по 1941 р. поповнення наукових сил відбувалося через аспірантуру науково-дослідних кафедр, аспірантуру вузів, а також поповнення науковців здійснювалося з числа тих, хто приходив у науку з народного господарства. До початку 30-х років, навчання аспірантів відбувалося на науково-дослідних кафедрах, які були самостійними установами і існували незалежно від вузів.
Нові перспективи у справі підготовки науковців відкрилися після утворення у 1925 році інституту аспірантури при вищих учбових закладах, згідно «Положенню про керівництво справою підготовки наукових робітників», яке було прийнято Наркомосвітою РРСФР і затвердженого РНК СРСР у грудні 1925р.[6,с.5]
У 1930 р. ВУЦВК прийняв постанову « Про аспірантуру», яка була спрямована на вдосконалення справи підбору та підготовки кадрів для наукової роботи. Крім виявлення осіб, які бажали і могли займатися дослідницькою роботою, курси, семінари, колоквіумні іспити виконували і іншу роль. Так, в задачу семінарів підвищеного типу входило « забезпечення … пролетарського складу майбутньої аспірантури».[1,с.5]
Проголошення класово-партійного принципу у підборі кадрів на наукову роботу та возведення його в ранг державної політики у справі підбору кадрів, відкрило широкі можливості для залучення до наукової роботи народних мас, про що свідчив циркулярний лист ЦК ВКП/б/ від 8 червня 1926 року. В зв’язку з цим, передбачалося створення спеціальних комісій, діяльність яких спрямовувалася таким чином, що основна перевага при відборі претендентів на наукову роботу віддавалася робітникам, батракам, сільській бідноті, середнякам та їх дітям, а також членам партії, комсомолу, членам профспілок. Незважаючи на те, що партійні і державні органи намагалися поєднати принцип класового відбору з політикою дбайливого відношення до кадрів старої буржуазної інтелігенції, все ж не вдалося в повній мірі забезпечити умови для їх повноцінної наукової діяльності, а також зберегти їх в повному обсязі.
Формування соціального складу аспірантури знаходилося в веденні Центральної аспірантської комісії. В планах по прийому визначався відсоток робітничо-селянського прошарку. Так, у 1929 р. передбачалося, що основна частина рекомендованих на навчання, буде представлена вихідцями з пролетарського середовища. 24 липня 1930 р. ЦК КП/б/У прийняв постанову
« Про контингент прийому в аспірантуру на 1930/1931 рр.», де місцевим партійним органам давалися вказівки по комплектації складу аспірантів. [3,с.44,45]
По різним спеціальностям вони повинні були складати від 30 до 50%, тоді як вихідці з службовців повинні були складати – 25-30%. [8,с.314]
Реалізація класового принципу відбувалася через сформований у 30-х роках так званий інститут висуванства. Висуванство уявляло собою нову форму підготовки кадрів соціалістичної інтелігенції. У другій половині 20-х років практика висуванства стала розповсюджуватися і на наукову галузь. Курс на висуванство в науковій роботі був визначений «Положенням про інститут висуванства» (листопад 1926 р.) , яке було розроблено Наркомосвітою УРСР по вказівці ЦК ВКП/б/, де зазначалося, що «поповнення кадрів наукових робітників вузів не може бути достатньо добре проведеним, без попереднього висуванства, марксистські підготовлених студентів і надання останнім можливості готуватися до наукової роботи». [5,с.873] Указана форма підбору кадрів сприяла розширенню партійного і пролетарського прошарку в науковому середовищі.
Паралельно з пролетаризацією наукової інтелігенції стояло питання про розширення партійного складу серед науковців. Важливу роль в цьому відіграла постанова ЦК ВКП /б/ (1929р.) « Про наукові кадри ВКП/б/», в якій були розроблені заходи, по створенню умов, що забезпечували підготовку комуністів – наукових робітників і просування їх на наукову роботу в усі науково-дослідні заклади24, куди передбачалося направити 15 тис. комуністів.[4,с.84] У 1930-1931 рр. при планування прийому до аспірантури науково - дослідних установ України передбачалося строго дотримуватися класового і партійного принципів і забезпечити при цьому 50% робітничого і 40% партійного складу аспірантів.[7,c.61,90]
На наш погляд, до проблеми висуванства не можна підходити однозначно. З одного боку, використання такої політики, як однієї з форм формування кадрів для наукової роботи, відкрило широкий шлях в науку представникам робочих та селян, що сприяло в значній мірі підвищенню освітнього рівня в цьому середовищі, а також створенню нової соціалістичної інтелігенції. В той же час, широке застосування класово-партійного принципу в справі висування кадрів на наукову роботу, призвело до того, що часто у науку проникали люди не зовсім підготовлені до наукової роботи, які не мали достатнього професійного рівня. Але, серед висунутих у 20-30-ті роки на наукову - дослідницьку роботу були талановиті аспіранти, вихідці з народу, які в подальшому стали академіками Академії наук УРСР і гордістю української науки. Це аспіранти Харківського зоолого-біологічного інституту І. М. Бланків ( член ВКП/б/, академік з 1951 р.), І.М. Поляков ( академік з 1948 р.), В.М. Нікітін ( член ВКП/б/, академік з 1967 р.) та ін.[2,c.68,69]
Таким чином, можна сказати, що з боку партійно-державних органів здійснювалися всі можливі заходи, щоб створити відданні владі кадри наукової інтелігенції, яка б була слухняною в її руках і стала б безвідмовним виконавцем всіх її рішень. Особливу роль в досягненні цієї мети відіграло застосування партійно-класового принципу у підборі кадрів на наукову роботу, який, взагалі, став провідним у формуванні соціалістичної інтелігенції на протязі багатьох десятиріч існування радянської держави. Даний принцип сприяв залученню до наукової діяльності робітничо-селянських мас, але його однобокість призвела до обмеження поповнення науковців потомственою науковою інтелігенцією, яка була носієм високої культури та традицій в науці.
ЛІТЕРАТУРА :
1. Бюллетень Укрпрофобра.- 1923.- №9-10.
2. Державний архів Харківської області. – Ф. 2792, оп.12,спр. 32.
3. Кадры. – 1930 - № 2.
4. Кравицкий Г., Раевский Б. Научные кадры ВКП/б/. – М.,1930.
5. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства РСФСР - М.,1926.
6. Справочник аспиранта. - М.,РАНИОН,- 1928.
7. ЦДАВО України. – Ф. 166,оп.6,спр.7712.
8. ЦДАВО України. – Ф.166, оп.6,спр.7713.
